Богонюки Юхим і Текля, Заплетнюк Клавдія, Гуменюки Олександр, Домна й Марія, Кохановські Володимир і Марія, Поліщук Ольга, Стукани Микола і Клавдія

11 українців із с. Голодьки на Вінниччині під час Голокосту рятували Григорія Рєзнікова та його сина Ісака.

Григорій був знаним ковалем у м. Хмільник, один виховував сина. У січні 1942 р., через пів року після окупації регіону німецькими військами, відбулися два масові розстріли євреїв. Було страчено близько 8 тис. осіб. Решту зігнали в гетто, мешканців якого остаточно знищили в березні 1943 р. Тоді, в січні, Григорію із сином пощастило втекти з міста до с. Голодьки. Першими, хто відчинив двері свого дому євреям, була родина Юхима й Теклі Богонюків. За кілька тижнів утікачі перемістилися на околицю села, де проживали Микола та Клавдія Стукани. Там було надійніше. 15-річний Ізя вирішив повернутися до м. Хмільник, щоб узяти теплий одяг і ще якісь речі. Підліток потрапив під облаву, і його з групою полонених, повели до розстрільного рову, де наказали роздягнутися. У момент якогось хаосу, загубившись у юрбі, Ізі вдалося прорватися через оточення розстрільної команди. Уночі він пробирався крізь ліс, аж поки дістався с. Голодьки й постукав у першу хату. Двері відчинила Клавдія Заплетнюк. Мати трьох маленьких дітей була вражена, побачивши голого хлопчика, що стояв босоніж на снігу. Жінка одразу забрала Ізю до оселі, обігріла й нагодувала. Він розповів їй свою історію й признався, що його батько має бути в родині Стуканів. Від перемерзання Ізя захворів на запалення легень. Виходивши втікача, Клавдія відвела його до батька. Григорій домовився з Олександром Гуменюком, із яким був знайомий іще до війни, що той подбає про його сина. Дружина й донька Олександра опікувались Ізею, дбали про його остаточне одужання.

Почувши новину про створення в м. Хмільник гетто для єврейських ремісників, Григорій вирішує туди перебратися. Упродовж року батько із сином залишалися за колючим дротом. Їх часто навідувала Марія Гуменюк, приносила кошики їжі. Під час ліквідації гетто Григорій загинув, а Ізі знову пощастило втекти. Він дістався до своєї рятівниці Клавдії Заплетнюк, але довго ховатися в неї не зміг: сусід почав погрожувати доносом. До січня 1944 р. підлітком опікувалася родина місцевого священника Володимира Кохановського, а відтак Ізя перебрався до закинутої хатини в лісі, де йому допомагала місцева селянка Ольга Поліщук. Згодом хлопець приєднався до партизанського загону.

Після війни Ісак Рєзніков емігрував до Ізраїлю, але завжди пам’ятав усіх своїх рятівників.

У 1996 р. Яд Вашем визнав Праведниками народів світу Юхима й Теклю Богонюків, Миколу і Клавдію Стуканів, Олександра, Домну й Марію Гуменюків, Володимира й Марію Кохановських, Клавдію Заплетнюк та Ольгу Поліщук.

/